بن ويدمان عن تحقيقات حرب العراق: بوش بات رساما وبلير مستشارا.. والعراقيون يدفعون الثمن بحياتهم وموتهم
11.07.2016
ВСЕМИРНЫЙ ДЕНЬ ШОКОЛАДА!
11.07.2016
عرض كل

Книгопечатание в Китае

Примерно в VI веке в Китае появляется терминология, обозначающая печатное дело. Первоначально, это, по-видимому, было изготовление коротких ритуальных текстов и изображений будд и святых, матрицы для которых вырезали из дерева или чеканили по свинцу и меди. В Дуньхуане сохранились и первые образцы собственно китайских печатных книг — это «Алмазная сутра», датированная в колофоне 15-м днем четвертой луны девятого года правления Сяньтун (11 мая 868 года). Это свиток с полным текстом сутры и гравюрой-фронтисписом. Сутра была отпечатана по заказу некоего Ван Цзе для бесплатного распространения среди населения, но точный тираж не указан.

В столице империи книгопечатание ввел Фэн Дао (882 — 954), который в 932 — 953 годах осуществил полное издание конфуцианского канона, и одновремённо разработал традицию официальных большеформатных изданий, которая не прерывалась до начала ХХ века. При династии Сун были осуществлены еще три масштабных издательских проекта : в 971 — 983 годах был отпечатан буддийский канон, в 994 — 1063 годах — все написанные к тому времени династийные истории ; в 1019 году было окончено печатание даосского канона. Все эти издания были предприняты точно по тому же канону, что и переписка рукописей для императорской библиотеки.

Государь издавал указ о печатании текстов, далее составлялась комиссия, куда входили редакторы, сверщики, переписчики, резчики. Еще одним новшеством стало составление объемных исторических и литературных сводов в жанре лэйшу — то есть свода подлинных текстов источников, классифицированных по разным темам. Этот жанр заменял в традиционной культуре Китая энциклопедии. При династии Сун было составлено три таких свода. Характерно, однако, что литературная энциклопедия Вэньюань инхуа («Пышные цветы садов литературы») была утверждена императором в 1012 году, но так и оставалась в рукописи, и была напечатана только в 1204 году одним из виднейших сунских издателей Чжоу Бида (1126 — 1204). Это, в частности, показывает, что при династии Сун печатный текст в обиходе императорского дворца и столичных издательств рассматривался как способ фиксации отредактированных и высочайше утвержденных текстов, а отпечатанные экземпляры редко покидали пределы императорских библиотек, тиражи таких изданий были крайне невелики. Основным способом распространения текстов вплоть до XI — XII веков оставались рукописи. Характерно, что эта традиция сохранялась вплоть до династии Мин, поэтому крупнейшая китайская энциклопедия «Юнлэ дадянь» так и осталась в рукописи вплоть до ХХ века.

Использован материал Википедии

Приблизно в VI столітті в Китаї з’являється термінологія, яка позначається друкована справа. Спочатку, це, мабуть, було виготовлення коротких ритуальних текстів та зображень будд і святих, матриці які вирізали з дерева або карбували по свинцю і міді. У Дуньхуане збереглися і перші зразки власне китайських друкованих книг – це «Алмазна сутра», датована в колофоне 15-м днем ​​четвертого місяця дев’ятого року правління Сяньтун (11 травня 868 року). Це сувій з повним текстом сутри і гравюрою-фронтисписом. Сутра була видрукувана на замовлення якогось Ван Цзе для безкоштовного розповсюдження серед населення, але точний тираж не вказано.

У столиці імперії книгодрукуванням займався Фен Дао (882 – 954), який в 932 – 953 роках випустив повне видання конфуціанського канону, і одночасно розробив традицію офіційних великоформатних видань, яка не переривалася до початку ХХ століття. При династії Сун були видані ще три масштабних видавничих проекти: в 971 – 983 роках був видрукуваний буддійський канон, в 994 – 1063 роках – всі написані на той час династійні історії; в 1019 році було закінчено друкування даоського канону. Всі ці видання були зроблені точно за тим же канону, що і листування рукописів для імператорської бібліотеки.

Правитель видавав указ про друкування текстів, далі складалася комісія, куди входили редактори, переписувачі, різьбярі. Ще одним нововведенням стало складання об’ємних історичних і літературних зведень в жанрі лейшу – тобто зводу справжніх текстів джерел, класифікованих за різними темами. Цей жанр заміняв в традиційній культурі Китаю енциклопедії. При династії Сун було складено три таких зводу. Характерно, однак, що літературна енциклопедія Веньюань Інхуа ( «Пишні квіти садів літератури») була затверджена імператором в 1012 році, але так і залишалися в рукописи, і була надрукована тільки в 1204 році одним з найвизначніших сунских видавців Чжоу Біда (1126 – 1204) . Це, зокрема, показує, що при династії Сун друкований текст у побуті імператорського палацу і столичних видавництв розглядався як спосіб фіксації відредагованих і затверджених текстів, а видрукувані екземпляри рідко залишали межі імператорських бібліотек, тиражі таких видань були вкрай невеликі. Основним способом поширення текстів аж до XI – XII століть залишалися рукописи. Характерно, що ця традиція збереглася аж до династії Мін, тому найбільша китайська енциклопедія «Юнле дадянь» так і залишилася в рукописі аж до ХХ століття.

Використаний матеріал Вікіпедії

اترك تعليقاً

لن يتم نشر عنوان بريدك الإلكتروني. الحقول الإلزامية مشار إليها بـ *